Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному,економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій,що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
- систематичність (повторюваність) діяння;
- наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
- дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
Тобто, законодавчо визначене поняття булінгу не стосується виключно дітей, а охоплює всіх учасників освітнього процесу.
Які є види булінгу ?
Людину, яку вибрали жертвою, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими видами булінґу є:
- фізичний(штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);
- психологічний(принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);
- економічний(крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);
- сексуальний(принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);
- кібербулінг(приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).
Як розпізнати стрес у дітей, викликаний насильством
- дитина часто скаржиться на погане самопочуття під час занять;
- замикається в собі, уникає друзів, самоізолюється або ігнорує конкретних дітей;
- втрачає інтерес до навчання та іншої діяльності, має низьку успішність;
- не довіряє одноліткам і дорослим, має низьку самооцінку, невпевнена в собі;
- не здатна концентруватися на виконанні завдання, неуважна, забудькувата;
- постійно або часто перебуває у стані тривожності, напружена;
- боїться гучних звуків і різких рухів, ляклива;
- постійно або часто має поганий настрій, пригнічена, або, навпаки, гіперактивна, дратівлива, агресивна;
- має різкі й безпричинні перепади настрою;
- губить або псує особисті речі та приладдя;
- часто з’являються синці на тілі;
- не пояснює причини вищеописаних станів і поведінки або вигадує пояснення.
Куди звертатися у випадку насильства
Педагогам важливо знати та надавати інформацію дітям та дорослим, куди вони мають звертатися по допомогу у випадку проявів насильства.
Зокрема до:
- поліції;
- центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
- управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій;
- громадських організацій, які надають допомогу жертвам насильства; психолога, соціального педагога, вихователя тощо;
- близької людини;
- «гарячих ліній».
На які «гарячі» лінії» телефонувати та які послуги отримати
Безплатні «гарячі» телефонні лінії: національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства — – 0 800 50 03 35 та 11 61 23 (безплатно з міських телефонів), 386 — для абонентів Київстар, Водафон; – 0 800 50 02 25 та 11 61 11;
Омбудсмен з прав дитини в Україні Микола Миколайович Кулеба:
0 44 255 64 50;
єдиний телефонний номер системи надання безплатної правової допомоги:
0 800 21 31 03. Особам, які постраждали від насильства, і зателефонували на «гарячі лінії», нададуть: інформаційні консультації — інформація про організації та установи, до яких можна звернутися у конкретній ситуації, перелік документів, які необхідно підготувати для звернення тощо; психологічні консультації — поради та підтримка психолога анонімно по телефону; правову допомогу — консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації, поради про правильне складання необхідних документів тощо.
стоп булінг.pptx